ватКоли я зустрів Джаха Ку в Осло, він щойно отримав престижну Міжнародну премію Ібсена, і я вручив йому пачку Haribo, щоб привітати його. Альтернативою є баночка солоних огірків, але одна з багатьох речей, які ви дізнаєтесь із чарівної театралізації Палео, полягає в тому, що авіаперельоти та ферментовані овочі можуть бути катастрофічним поєднанням. Коли він переїхав із Південної Кореї до Берліна з 10 кілограмами найкращої бабусиної кімчі, кімчі «надулася, як мертвий кит» і вибухнула на його балконі. Його нові сусіди не вразили.
У нинішньому гастрольному шоу Ку Haribo Kimchi він досліджує, як це неймовірне поєднання двох продуктів представляє його культурну ідентичність. Він зробив це, готуючи на сцені банкет для двох щасливих глядачів. Незважаючи на те, що багато років жив у Європі, де близько століття тому виникли жувальні цукерки Haribo, Ку все ще вважає, що європейці спочатку вважають себе корейцями. Але коли він повернувся на батьківщину, його не завжди сприймали як корейця.
Ми зустрічаємось на наступний день після церемонії вручення премії Ібсена, яка організована урядом Норвегії та присуджує 2,5 мільйона крон (200 000 фунтів стерлінгів) переможцю. Серед минулих переможців – Лола Аріас, Тейлор Мак і Forced Entertainment. Ґу із задоволенням спакував мої солодощі для свого рейсу до Бельгії (де він зараз живе) наступного дня та окреслив свій життєвий девіз: «Желе». Лише після прибуття до Європи він почав їсти клейких ведмедиків. «Коли ви натискаєте на желе, воно стискається і змінює форму, але через кілька секунд повертає свою форму», — сказав він. «Це також стійкість, яку мені потрібно було покращити, коли я жив за межами Кореї». У шоу він пояснює, як усміхнені мордочки ведмедів підбадьорюють його, коли йому погано.
Якщо Харібо було новим відкриттям, то кімчі «існувало ще до мого народження і чекало на мене». Він сказав, що як кореєць неможливо уявити їжу без цього типового гарніру, і що він є частиною «діаспори кімчі». Точні інгредієнти можуть відрізнятися в усьому світі залежно від того, що доступно, але це не означає, що будь-який рецепт неавтентичний, каже він: «Кімчі може бути дуже різноманітним». Коли він готував страву в Бельгії, він підсумував, як залишився вірним своїм корінням і адаптувався до нового оточення — «свого роду культурна асиміляція».
Ку — митець, який спеціалізується на створенні кіосків — у випадку Харібо Кімчі — це вантажівка з корейською їжею. Боджанг Мача. Це зворушливе свято, яке зазвичай відвідують голодні відвідувачі різного походження та віку — «на кшталт душевного місця», — сказав він. «Вони хочуть знайти комфорт і їсти досить скромну їжу». Дах бару Koo’s світиться напівпрозорим червоним кольором харібана — символ, на його думку, проміжного стану, як Поджанг Мачас Рекомендовано для транзитного життя. “Вони мобільні. Адреси немає. Вночі з’являються, а потім зникають”. Він порівняв культуру поп-ап магазинів Південної Кореї, яка може змінити вулиці за одну ніч, зі швидкими змінами в Південній Кореї, які, з європейської точки зору, змусили його відчути себе далеко відсталим і віддаленим.
Простий млинець кімчі є в меню Haribo Kimchi, аромат якого наповнює кімнату, а розповіді Ку часто чуттєві, як спогади про фруктові дерева хурми з його молодості. Глядачі, які першими сідають за його бар, отримують Сомаккоктейль із соджу та пива, а потім кілька страв, зокрема холодний суп із водоростей. Як і слід було очікувати від жанру театральної кулінарії, який включає такі різноманітні твори, як «Burgerz» Тревіса Алабанзи та «Моя британська перська кухня» Ханни Халіл, кожна страва в меню має різний емоційний резонанс – Ку порівнює це з серією ретельно відібраних творів. Наприклад, морські водорості асоціюються з корейськими традиціями народження і океанською міфологією.
Це підводить нас до незвичайного партнера Ку: робота-вугра, який ковзає по сцені та навіть співає пісню. (Гігантський липкий ведмідь і равлик також співають.) Це не так випадково, як звучить — Гу сказав, що його привабило те, як вугри залишають своє місце народження, подорожують далеко, але «потім повертаються додому, перш ніж померти».
Haribo Kimchi, розроблений Eunkyung Jeong (дружиною Ку) і інсценований їхнім давнім партнером Дрісом Дуйбі, відбувся у Великій Британії на Единбурзькому міжнародному фестивалі цього літа, де публіка заповнила сцену для його фуршету в кінці шоу. Це не перший раз, коли Ку виявляє, що час їжі є ідеальною метафорою для шоу. У Південній Кореї він сказав: «Коли ми вітаємося, ми завжди запитуємо: «Ти добре поїв?» Корейці дзвонять членам сім’ї. банк харчування, Це означає «люди, які їдять разом». Його рання робота «Зозуля» була відроджена в Осло, використовуючи рисоварку як символ «економічного імперіалізму та соціального тиску».
Зозуля заглиблюється в довгострокові наслідки фінансової кризи в Південній Кореї наприкінці 1990-х років і її неоліберальної трансформації після пакету допомоги Міжнародного валютного фонду (МВФ) у розмірі 58 мільярдів доларів. Роль міністра фінансів США Роберта Рубіна в тому, що в давнину було відомо як «економічний імперіалізм», пов’язана з привабливим саундтреком у стилі електро-поп, який конкурує з битвою Джеффа Безоса Бо Бернхема. У серії, яка є водночас гнівною та грубою, ніжною та теплою, Ку описує різке зростання безробіття, нерівності та ізоляції – «покоління без майбутнього» – включаючи розповідь про самогубство його близького друга.
«Зозуля» — це назва всюдисущого корейського бренду розмовних рисоварок. Ку з’являється на сцені з трьома рисоварками, які були зламані, тому вони скаржаться один одному і навіть співають. Гу слухав телефонне повідомлення свого батька, тримаючи плиту, наче це була його власна дитина. У шоу також багато від макової меланхолії Харібо Кімчі, злитої з перформансом: у кульмінаційному моменті він висипає горбу рису з плити, піднімається пара, і він гарячково розрізає його на порції, щоб приготувати — акт контролю та розділеності, як у шеф-кухаря.
Його інші шоу також стосуються мовної колонізації: «Lolling and Rolling» розповідає про деяких корейців, які перенесли операцію на язиці, щоб вимовляти англійську «R». Історія західного театру в Кореї досліджує так званий театральний імперіалізм. «Я навчався в коледжі в Південній Кореї, яка була досить консервативною з точки зору театру», — каже він. У класичному західному визначенні театру немає місця для роботизованих вугрів чи балакучих рисоварок, і Ку відданий справі впровадження технологій на сцену. «Коли ми думаємо про сучасний світ, неможливо мислити й розуміти лише через людську перспективу. Якщо ми хочемо зрозуміти наш час, ми повинні розглядати різні точки зору — природу, тварин — а також технології, такі як роботи».
У своїй промові вручення премії в Осло Ку доречно відрефлексував на іронію отримання нагороди, названої на честь такого класика, як Ібсен: «Але він також був художником, який ставив під сумнів театр і суспільство свого часу». Його наступний проект буде присвячений іншій формі мистецтва, яка стала «трансформаційною силою»: K-pop, шанувальники якого розмахують сосисками жанру та світяться паличками як форму політичного протесту, зокрема проти введення воєнного стану колишнім президентом Юном у 2024 році. Це буде перше шоу, де Ку не виступатиме; в акторському складі будуть співаки. «Я хотів поглянути на наше глобальне суспільство через призму K-pop», — сказав він. «Як нова форма поп-культури, вона дуже потужна… але, з іншого боку, у індустрії також є дуже темна сторона».
Він сказав, що для Ку Юнцяна театр — це сцена, на якій ми «думаємо разом». «Ця єдність дуже важлива», – додав він. Це театр про ламання хліба чи пиття холодного супу з водоростей із глядачами.