Ці дорослі звертаються до паркуру для здорового старіння

До кінця свого першого уроку паркуру за тиждень до свого 46-го дня народження ноги Джейн Генрі перетворилися на желе.

За останні півтори години вона заклала основу, щоб спробувати такі рухи, як Сховище Кінг-Конга, щойно її опанує, вимагає від неї бігти та стрибати до перешкоди, а потім з легкістю перестрибувати через неї, використовуючи обидві руки.

“Це дуже суперечить тому, що ваш мозок вважає розумним”, – сказала вона. І все ж цей вид спорту, який включає стрибки, повзання, розгойдування та вози, захоплює її відтоді, як 14 років тому вона зайшла на паркур Origins у Ванкувері. Спочатку вона пішла в спортзал, щоб записати сина на заняття, але, на її подив, сама захопилася паркуром.

«Я побачив, що роблять ці переважно молоді люди, і мій мозок сказав: «Я хочу це зробити». Це виглядало весело, і я не думав, чи зможу це зробити. ”

Зараз їй 60 років, вони з чоловіком пішли на пенсію з будівництва будинків, а раніше працювали в сфері моди та дизайну одягу. Міс Генрі набагато перевершила свого сина в паркурі. Вона виявила, що використання свого тіла для навігації в архітектурному середовищі покращило її баланс, силу, координацію та час реакції.

Для більшості людей середнього віку, які шукають фізичної активності, паркур може бути не головним завданням. Але деякі сміливі канадці похилого віку, а також ті, хто відвідує спеціалізовані курси для старших у Сполучених Штатах і Сінгапурі, пристосовують дисципліну для досягнення власних цілей щодо здоров’я. Для цих ентузіастів паркур встановлює правильний баланс між рухом, вирішенням проблем і грою.

«Я не думаю, що вік сам по собі є обмеженням для того, що люди можуть спробувати», — каже Тереза ​​Лю-Амброуз, професор фізіотерапії в Університеті Британської Колумбії та науково-дослідна кафедра здорового старіння Канади 1 рівня. «Це персоналізована кампанія для окремої людини».

З віком втрата рівноваги, сили та сили м’язів, типова для середнього віку, може призвести до більшого ризику падінь. Проте професор Лю-Амброуз сказав, що цілеспрямовані вправи, спрямовані на ці проблемні зони, такі як основні вправи паркуру, є «дуже ефективними» для запобігання падінь, знижуючи ризик падінь більш ніж на 28 відсотків.

Тренер Origins Parkour Том Коппола сказав, що всі новачки в цьому виді спорту починають із вправ на низькій землі, щоб навчитися основним навичкам більш складних рухів. Хоча тренажерний зал не пропонує занять спеціально для людей похилого віку, він сказав, що їхні клієнти варіюються від 5 років до «віку, який готовий спробувати».

«Я вважаю, що паркур підходить для всіх», — сказав він.

Він сказав, що ключ є Паркур розбиває дію на невеликі частини. Наприклад, студентів спочатку навчають виконувати «ведмеже повзання», рухаючись руками та ногами одночасно, а потім, зрештою, використовувати чотириногу локомоцію, щоб відштовхуватися від перешкод або підтягуватися на виступи.

50-річний Вернер Танцо з Берлінгтона, штат Онтаріо, почав займатися паркуром після того, як разом зі своїм сином відвідав урок «Навчіть своїх батьків», частково тому, що здавалося, що прогрес досяжний. Під час свого першого заняття в спортзалі Play Project містер Танзо, ІТ-фахівець зростом 5 футів 7, зіткнувся з похилою стіною висотою близько 6 футів. Очікувалося, що він зрештою зможе підбігти по тій стіні й підтягнутися до неї. «Коли ти це бачиш, ти думаєш: «Я не знаю, чи зможу я це зробити», — згадує він.

Але наприкінці курсу, отримавши інструкції щодо того, як використовувати свій імпульс, щоб подолати стіну, містер Танзо зміг завершити біг через стіну. «Коли я бачу цей прогрес, це надихає мене продовжувати», — сказав він.

Частина використання фізичних переваг такого виду спорту, як паркур, полягає у формуванні впевненості у своїх рухах і усвідомленні своїх меж. Професор Лю Амброуз каже, що, починаючи будь-яку нову програму вправ Важливо почати з базового рівня та проконсультуватися з лікарем, щоб переконатися, що ця діяльність безпечна для вас. За словами Копполи, рухи паркуру також можна легко модифікувати, щоб люди з нижчим рівнем фізичної підготовки або обмеженою рухливістю брали участь у власному темпі.

Змушувати своє тіло рухатися різними способами пов’язане з ризиком. Коппола сказав, що деякі поширені травми паркуру включають розриви рук, де мозолі рвуться через тертя, і травми щиколотки, такі як розтягнення або удари.

Пані Генрі отримала травми під час паркуру, включаючи повторювані навантаження та зламані ребра. Але в міру того, як вона продовжувала тренуватися, у неї розвинулися гостріші інстинкти, щоб уникнути травм. «Я навчилася оцінювати цей ризик, щоб він був достатньо безпечним для мене», — сказала вона. «Іноді ти збираєшся йти, а хтось каже: «Ні», і ти зупиняєшся».

Студенти також дізнаються, як безпечно впасти та як втекти в разі невдалої спроби. Це може виглядати як тренування катання по землі, щоб пом’якшити удар, або відштовхування від стіни ногами, щоб повернутися під себе – навички, які допоможуть запобігти щоденним падінням.

«Якщо ви почнете опускатися, ви, ймовірно, зробите якийсь перекат або впадете», — сказав він. “Це може бути різницею між здатністю встати і продовжувати ходити та зламаним стегном”.

Професор Лю Амброуз сказав, що командні види спорту, такі як паркур, окрім фізичних переваг, можуть покращити соціальне благополуччя, що «дуже важливо для всіх нас, особливо з віком».

Професор Лю Амброуз сказав, що навчання паркуру також включає в себе корисне когнітивне навантаження, подібне до таких видів діяльності, як танець і тай-чі, коли поєднується незнайомі рухи та координація. Пан Коппола сказав, що рух заохочує людей вирішувати проблеми та дивитися на світ по-іншому крізь призму відкриттів.

«Бордюр — це вже не бордюр; бордюр — це те, на чому можна балансувати або стрибнути. Дерево — це вже не просто дерево, дерево — це можливість піднятися чи гойдатися», — сказав він. «Паркур — це справді веселе заняття, яке ніби повертається до вашого дитинства… побачити, на що ви здатні, і перевірити свої можливості».

Коли пані Генрі та її партнерка по тренуваннях Кетрін Бестон хочуть потренуватися на вулиці, вони іноді йдуть на ігровий майданчик для паркуру. Стрибали зі скелі на скелю, гойдалися на мавпячих дугах, лазили по канатних конструкціях – а головне – насолоджувалися. «Архітектура — це те, з чим можна пограти, чи не так?» — сказала пані Генрі. «Я завжди буду дитиною. Не думаю, що коли-небудь виросту».