Помер Майкл Кернс, новаторський активіст проти СНІДу та письменник, якого вважають першим відкритим актором-геєм. Йому 76 років.
Режисер і професор Роланд Паленсія підтвердив смерть Кернса в соціальних мережах, написавши, що Кернс помер у понеділок увечері після того, як відчув себе погано і викликав швидку допомогу в неділю. За останні кілька місяців актор був у відділенні невідкладної допомоги та виходив із нього більше п’яти разів, сказав Паленсія.
«Майкл Кернс був моїм другом, наставником, сусідом і моїм партнером по фільмах», — написав Паленсія. «Протягом минулого року ми знімали в середньому один фільм на місяць. Наш улюблений кінотеатр — Vista Theatre у Лос-Фелісі, який має величезний екран і знаходиться всього за кілька кроків від нашого місця проживання. Наш улюблений фільм цього року — «Історія звуку».
«Це було дивне відчуття, усвідомлюючи, що ми більше ніколи не побачимо Майкла живим, говорячи перебільшеними, чудовими тонами. Для нього ніщо в житті не було достатньо малим; усе мало велике значення. Він і його спадщина були більшими за життя», — продовжив він. «Я буду дуже сумувати за ним. Наш наступний фільм — La Bola Negra, екранізація першої п’єси іспанського драматурга Федеріко Гарсіа Лорки, яка відкрито геїв. [was] Убитий фашистськими військами Франциско Франко в 1936 році. Майкл – наш Лос Гарсіа Лорка. “
Кернс, який народився 8 січня 1950 року, виріс у Сент-Луїсі і змалку вважав себе дивним.
«Я не особливо хороший пітчер. Я погано займаюся спортом», — сказав він ведучій ток-шоу Шейлі Кюль під час виступу в 1998 році на «Звикання до цього».
«Але одного разу мене взяли на роль у шкільній виставі, і я став відмінником. Раптом я зрозумів, що можу розважати, і з того моменту я зрозумів: «Боже мій, я можу щось зробити, я це знайшов». А мені було лише 8 років. З того моменту і до цього моменту я ніколи не збивався з цього шляху».
По дорозі Кернс зрозумів, що його шлях до слави буде не таким простим. Спочатку його приваблював театр як спосіб втекти від сімейного життя та самого себе, але згодом він знайшов театр надихаючим навпаки: «Коли мені виповнилося 20 років, що збіглося з пробудженням інших сфер мого життя — духовної, сексуальної — я знайшов театр і бути актором більше способом по-справжньому зв’язатися з тим, ким я був як особистість», — сказав він Кулу.
Приблизно в цей час Кернс поїхав до Чикаго, щоб вивчати акторську майстерність у оригінальній Школі драми Гудмена (яка пізніше стала Школою драми Університету Де Пола), яку закінчив у 1972 році. Саме тут Кернс уперше відчув упередженість у кастингу та зрозумів, що зіткнувся з справжньою дилемою: чи хоче він бути геєм чи комерційно успішним актором?
«Хоча більшість вчителів геї, у них є така голлівудська філософія, що якщо вони знають, що ти гей, ти не кваліфікований, щоб грати натуралом», — продовжив він. «На той час я був на вулиці, на вулиці, на вулиці. Я маю на увазі, що я не збирався змінити свою поведінку за сценою, щоб комусь сподобатися».
Кернс бере участь у кіно та на телебаченні з 1970-х років, включаючи ролі в The Stand, Nine Lives, Asylum та Beverly Hills, 90210. В епоху, коли бути диваком може бути небезпечним, актор перебуває в аутах. У 1991 році він увійшов в історію телебачення, коли поділився новиною про свій ВІЛ-статус у програмі NBC «Closer View» і наступного дня в «Entertainment Tonight». Наступного року він з’явився в сегменті драми ABC Life Goes On, зігравши персонажа, який живе з ВІЛ.
У 1975 році Кернс використовував свої акторські здібності в літературній виставі, в якій серед оголених фотографій і численних інтерв’ю він зіграв автора Гранта Трейсі Саксона, псевдонім телевізійного письменника Тома Рачіни, який написав «Щасливого брехуна», фальшиві мемуари (насправді вигадану еротику) про високооплачуваних секс-працівників. Кілька років потому Кернс сам став письменником, опублікувавши п’ять книг про театр, зокрема «Т-клітини та співчуття» та «Виступ = життя», які були номіновані на літературну премію «Лямбда».
Перша велика драматична роль актора в Лос-Анджелесі була в комедії Тома Айена 1972 року «Найбрудніше шоу в місті». Мабуть, найвідомішою його роллю була головна роль у фільмі Чарльза Ладлама «Камілла» в Highways Performance Space у 1993 році. Він також зіграв у фільмі Джеймса Керролла Пікетта «Людина мрії» у 1985 році, який об’їхав весь світ.
Кернс, який вважав себе «політичним діячем, а також актором», також отримав визнання за свої сольні театральні роботи, які були натхненні епідемією СНІДу та його горем через часті смерті друзів. У Intimacy and More Intimacy, де він зіграв десяток різних персонажів, хворих на СНІД, а також у сольних роботах Rock and Roll і Into: Once Upon a Time in South Africa, Кернс відчув, що знайшов нову мету та глибину своєї роботи.
«У той момент я став художником, — сказав Кернс The Times у 1994 році. — Яким би не був цей біль, ця втрата, ця трагедія, мені вдалося перетворити це, як алхімік, у щось пристрасне. І відтоді це стає лише дедалі сильнішим».
У 1992 році він одружився з її чоловіком Філіпом Джуеллом, який помер того ж року. Після програшу Кернс три роки думав: «А що тепер?» і постійно повертався до того самого: він хотів бути батьком. У 1995 році він усиновив дівчинку Тію Кетрін Кернс і назвав її на честь своєї бабусі.
У 2017 році він взяв інтерв’ю у своєї доньки для літнього випуску журналу Honeysuckle, дізнавшись про її особистість як темношкіру жінку, її роботу як художниці та її унікальне виховання. Вона сказала, що відвідувала прогресивну школу і не відчувала себе засудженою, зазначивши: «Вони обожнювали мого тата, тому що він мав навички, яких не було в інших батьків; для збору коштів у школі; він міг лазити по драбині та показово прикрашати».
Пізніше в інтерв’ю вона розповіла, що успадкувала пристрасть свого батька до політичної діяльності.
«Я думаю, що моя політична свідомість виникла рано», — сказала вона. «Я не думаю, що я міг би не знати про світ і політичний клімат, якби мій батько був відкритим гей-актором і активістом. Ваша відкритість і сміливість змусили мене бути чесним із собою та світом, у якому я живу».
В інтерв’ю 2015 року Кернс заявив, що творчою співпрацею його мрії було б зрежисувати проект, написаний його донькою, який досліджує раси.
Протягом останніх кількох десятиліть борці за соціальну справедливість працювали з Анджеленосом, щоб зробити їхні голоси почутими на письменницьких семінарах. Він також працював артистичним помічником у театрі Skylight у Лос-Анджелесі, художником-резидентом у Housing Works і художнім керівником QueerWise, групи розмовного слова, яку він заснував у 2012 році.
Робота Кернса отримала широке визнання, включаючи Премію драматурга Роберта Чеслі (2005), визнання заслуг у ЛГБТК+ театрі, і стипендію COLA (2005) від Департаменту культури Лос-Анджелеса для фінансування значної нової творчої роботи. Його акторська кар’єра була відзначена номінаціями на премію Drama Roeg Award і премію The Los Angeles Drama Critics Circle за головну роль у фільмі «Камілла». Крім того, його національна пропаганда принесла йому нагороду Перемоги від Фонду перемоги гомосексуалістів (1999) і відзнаку від Американського союзу громадянських свобод Південної Каліфорнії (1987).
У Кернса залишилася дочка;