одинПісля дороги, повної злетів і падінь, це нарешті сталося цього тижня. Голлівуд і багато тих, хто інвестує в нього, давно боялися того дня, коли Warner Bros. неминуче зникне, оскільки його поглине компанія, яка тепер відома як Paramount. Дві колись класичні студії об’єднаються в одну – Skydance, компанію Девіда Еллісона з фінансуванням, яке виходить далеко за рамки здорового глузду чи базового рівня творчості.
Цього тижня багато хто, у тому числі The Guardian, розмірковували про те, чого ми можемо очікувати та які фільми може зараз випустити багатомільярдний бегемот. Зрештою, Warner випустила такі класики, як «Касабланка», «Екзорцист» і «2001: Космічна одіссея», а Paramount — «Хрещений батько», «Китайський квартал» і «Сніданок у Тіффані». Тільки уявіть, чого могли б досягнути об’єднані сили цих двох престижних студій, що визначають індустрію, маючи понад 30 кінотеатрів на рік, величезні суми грошей і величезну кількість робочої сили.
Через кілька днів після того, як угода стала офіційною, Skydance Matchbox: The Movie показує, що майбутнє похмуріше, ніж ми очікували.
Як і більшість попередніх фільмів компанії, це безглуздий, синтетично створений бойовик, який, здається, був зібраний машиною, настільки позбавлений індивідуальності та навіть енергії, що неможливо повірити, що будь-хто залучений мав будь-яку іншу мету, окрім недостойної зарплати. Це речення, яке ніхто ніколи не повинен почути в двогодинному фільмі Apple TV, заснованому на серії іграшкових машинок Matchbox, і він також такий же одноразовий і безжиттєвий, як це можна припустити.
Хтось може запитати, у чому сенс цього фільму, але це не так. Ця іграшка незграбно використана, щоб зв’язати групу молодих друзів у 90-х, а потім переходить у сьогодення, де вони возз’єднуються. Один із них (Джон Сіна) став супершпигуном, і після того, як він повернувся додому на похорон, він несподівано залучив свою дитячу банду (Джессіку Біл, Сема Річардсона, Терону Парріс і Артуро Кастро, які грали геїв у фільмах «Сірникова коробка» — репрезентація ЛГБТК+, ми це зробили!) до місії врятувати ядерну боєголовку. Витівки з репліками, транспортні засоби та репліки на зразок «Можливо, мені потрібно думати нестандартно», ніби керівники Mattel були на знімальному майданчику та наполягали на якомога більшій кількості кивків.
Бойовики стали найнеприємнішим, поширеним і найгіршим жанром для трансляції, і Matchbox, незважаючи на неточно визначену IP-адресу, можливо, не найгірший, але він один із найанонімніших. Найгіршим залишається фільм «Спектр» із кількома автомобілями Apple Кріса Еванса та Ани де Армас (ще одна класика Skydance!), але жахливість і повна бездарність фільму принаймні роблять його п’янким розважальним, задовільно пробивною піньятою. Немає сенсу дражнити шоу, яке краще спродюсовано (Семом Харгрейвом, каскадером, який пізніше став режисером серіалу «Вихід»), але воно настільки безбарвне, що його сморід є результатом повної відсутності спроб (дякую за сценарій Девіда Когічера, чиї заслуги включають кемпірські жахи «Визволення» та «Сірота»).
Діалоги здаються послідовними, нудними, аж до штучно згенерованими, і хоча несправедливо очікувати тут текстурованих персонажів, також не варто сподіватися на кілька легких сміхів по дорозі. Але комедія — це передбачувано самовдоволений і грайливий тип фільму, де герой у середині дії каже комусь по телефону, що він «зараз трохи зайнятий». Поєднання спритного суперагента зі звичайними цивільними особами на цьому етапі також занадто багато, і хоча може бути більш цікавий ракурс – молоді друзі переносять динаміку ігрового майданчика на сцену стрибків по земній кулі та вибухів бомб – це більше схоже на «Вау, він щойно це зробив!» аж до того, що актори виглядають нудьгуючими. Пластична, без ентузіазму Сіна знову застрягла на автопілоті (я думаю, що ця кнопка насправді може бути зламана), тоді як настільки ж м’яка Біль, яку дивним чином вибрали для цього як її перший фільм майже за десять років, без зусиль переконливо грає кого завгодно, крім неї самої, одягненої так, ніби вона йде на знімальний майданчик з дому (вона не любитель автомобілів швидкої допомоги з маленького містечка, забруднених бензином).
Я не є великим шанувальником розкішної Барбі Ґрети Гервіг, але це принаймні досить великий розмах і достатньо розумна причина, чому Mattel насправді може знадобитися голлівудська рука. Але це те, чого ми повинні більш розумно очікувати від їхньої продукції (Hot Wheels Джона М. Чу та Rock ‘Em Sock ‘Em Robots Віна Дізеля обидва на шляху). Нікому не потрібен фільм «Сірникова коробка», який розбирає токсичну маскулінність або використовує іграшкові машинки як метафори для будь-чого, але взагалі нікому не потрібен фільм «Сірникова коробка». Під час справді жахливого фільму мене охопила нудьга, і я уявив кращі способи поєднання слів сірникова коробка та фільм. Я природно прийшов до висновку, що це явно неетично, але навіть мої найгірші думки були кращими, ніж «А що, якби ще одна неохайна трансляція комедійного бойовика згадала Сірникову коробку?» Еллісон і Skydance накопичили багато влади та капіталу в Голлівуді, але таке сміття є похмурим попереджувальним знаком того, що вони збираються з ним робити.